Хто лікуватиме душі захисникам?

Війна триває і на сьогодні нікому не відомо, коли завершиться. А значить, постійно є втрати на фронті та серед мирних жителів. Горе, яке відбувається щодня.

«Втратив двох побратимів, з котрими прожив наче ціле життя. З ними з першого дня вторгнення, за два роки пережили все, і немає моїх пацанів... Вони були моєю сім'єю», - таке повідомлення написав військовий, товариш авторки тексту.

Слів у таких випадках бракне, крім банальних висловів співчуття. Ясно тільки, що фраза «я тебе розумію» - безглузда і брехлива. Такі втрати розуміє тільки той, хто їх пережив. А слова на зразок «тримайся» - пусті й беззмістовні.

Що говорити людям, які переживають втрати, як пройти через горе, як допомогти жити далі - знають люди, які лікують душу (слово «психологія» від грецької ψυχή - душа; λόγος - знання). Але не всі вони беруться за таку справу, як кризове консультування. Тут як у лікарні: є своя спеціалізація, хто лікує очі - не лікуватиме зуби.

У Кропивницькому вже понад десять років опікується допомогою військовим та їхнім сім'ям кризовий психолог, заступник директора обласного закладу «Центр-Ветеран» Андрій Фоменко. А останні пару років вчить цього інших на курсі «Кризовий консультант». Після навчання не стати психологом, якщо не було відповідної освіти раніше, але можна навчитися говорити ті самі, потрібні слова іншим (а інколи - собі).

Журналістка CBN поспілкувалася з Андрієм Фоменком, який розповів як про курс з кризового консультування, так і про свою роботу з ветеранами, військовими та їхніми сім'ями.

[caption id="attachment_178718" align="aligncenter" width="640"] Андрій Фоменко. Фото: Ігор Філіпенко, CBN.[/caption]

- Коли розпочався курс та про що у ньому йдеться?

- Стартував курс у листопаді 2022 року. Згодом спробували співпрацювати з ЮНІСЕФ і фондом «Безпечне майбутнє», ці дві організації зацікавилися курсом. Раніше я його давав поза рамками співпраці, від себе. І саме ці дві організації попросили мене показати, що ми можемо, як ми готуємо, збирали відгуки від тих, хто пройшов курс «Кризовий консультант». За зібраними відгуками зрозуміли, що інформація потрібна, що люди знають, що з цією інформацією робити, і запропонували співпрацю, яка триває.

Всього підготували понад сотню кризових консультантів. Це не обов'язково люди з психологічною освітою, це також члени родин, які пережили втрати, волонтери, медичні працівники, працівники поліції та інших правоохоронних органів, люди, дотичні до військово-цивільного співробітництва.

І весь цей загал потребує певної інформації щодо того, яким чином взаємодіяти з ветеранами, з якими проблемами вони стикаються, як взаємодіяти з родинами зниклих безвісти за особливих обставин, як взаємодіяти із родинами військовополонених, з родинами загиблих захисників України і як допомогти травмованому, навіть не маючи освіти, як його правильно направити та куди порекомендувати звернутися.

Тобто ми за великим рахунком у цьому курсі турбуємося про психологічну обізнаність нашого суспільства і про те, щоб вони могли надати оперативну допомогу, так ніби допсихологічну, людям, які переживають складні кризові моменти.

Ми всі розуміємо що так чи інакше один одному психологи, так влаштоване наше суспільство, але допомогти треба грамотно, тому що люди інколи наражаються самі на небезпеку, даючи некоректні рекомендації, а по друге, можуть нашкодити, так теж відбувається. Інколи надаючи неправильні коментарі, некоректні, можна людину ретравматизувати, тож курс «Кризовий консультант» складається з трьох блоків: це блок самодопомоги, тому що людина, яка допомагає іншим, має піклуватися про себе, це дуже важливо, ми знаємо, що у нас уже є професійні втрати під час повномасштабної війни.

Власне, і до повномасштабної війни, ті, хто працюють з 2014 року, бачили, як наші колеги вигорають, як вони іноді отримують складні стани психологічні, і тому у нас великий блок про самозбереження є.

Другий блок починається з першої психологічної допомоги, включає роботу з травмою, якраз розуміння суті травми, травматичного епізоду, посттравматичного стресового розладу, адаптаційних синдромів, щоб людина розуміла, що воно таке.

Ми часто чуємо про той самий ПТСР, а насправді люди цією назвою зловживають, зокрема мають уявлення, що всі ці люди агресивні, а це міфи, які має хтось розвіювати, такі люди просто потребують нашої допомоги. І третій блок - це втрата, робота з втратою.

Це дуже важливо, тому що всі ми живемо у такому світі, де завжди, і до війни, і після неї так буде, все відбувається між народженням і смертю. І правильні дії щодо людей, які переживають втрату - дуже важливо. Правильна підтримка, коректні дії.

Це практичні заняття, є теорія, звісно, є ті речі, які людина повинна знати, а є ті, яким вона має вчитися, відкриватися зокрема людині яка переживає складні емоції, Влад Зубченко, мій колега, говорить, що іноді для того, щоб допомогти людині, інколи потрібно вміти попросити у неї про допомогу.

[caption id="attachment_173236" align="aligncenter" width="640"] Фото: фейсбук-сторінка Андрія Фоменка[/caption]

- Кількість запитів під час війни зростає, а як щодо кількості фахівців – психологів?

- Ми з партнерами обрали такий шлях, аби вберегти молодих фахівців від найважчого навантаження, але я точно знаю, що з молодих фахівців у нас в Аджамці з’явилася Леся Фоменко, почала працювати із родинами, зі складними категоріями, не лише з родинами загиблих, а і зниклих безвісти та військовополонених. Я знаю, що в Новоукраїнці існує група, у якій намагаються допомагати людям тими засобами, якими володіють - це теж кризове консультування, а точніше кризовий супровід. Це те, що ми знаємо, і про що можемо говорити.

У Кропивницькому Юлія Нікітіна почала працювати поступово з дітками із цих категорій, і можливо хтось є у шпиталях, у Анни Колєвої, прикладом, є хороша злагоджена команда, вони також долучилися до роботи з ветеранами і членами родин, міжнародні організації зараз також працюють зі шпиталями. Але перспективи є, додаються консультанти з-поміж волонтерів, громадських організацій. Є центр допомоги, який утворила Наталя Цумарєва, у неї також є випускники з кризового консультування.

- Щодо вашої особистої роботи, як змінилися запити від ветеранів впродовж останніх років, чи стало їх більше?

- Можу сказати, що військові, які повертаються на відновлення, звертаються, ті, хто знають, передають товаришам, таких запитів достатньо. Протягом місяця як мінімум від самих військовослужбовців та ветеранів, я зараз саме про нові запити, близько п'ятнадцяти звернень, включаючи і запити від членів родин. Тобто так: от з'явилося 15 запитів, і з цих запитів всі на первинні консультування. Ось ми опрацювали первинку, хтось залишається в роботі, хтось іде далі. Загалом, якщо брати телефонний режим ще, то близько 35-50 консультацій за місяць, це те, що охоплюю я особисто.

- Як дізнаються про консультації, передають інформацію один одному?

- Так, а ще багато дають райони. Тобто там, де немає психологічної служби в хабах, або вона не повною мірою здатна опрацювати запити, передають мені.

- Військові інколи заперечують доцільність психологічної допомоги?

- Такої фігні багато, можете мене так і процитувати. У людей все ще є упереджене ставлення, але його менше, ніж раніше. Це може навіть не упереджене ставлення, я більше бачу прямий спротив у допомозі. Або людина спокійно сприймає допомогу психолога, приходить по неї, звертається, довіряє рідним, друзям, побратимам, які пропонують звернутися на консультування, звертаються із запитами щодо агресії, флешбеків, до форм залежної поведінки.

А буває, що люди транслюють своє негативне сприйняття взагалі психології. Але це рідко, від початку повномасштабної війни я один приклад такий бачив, коли людина висловила своє таке нерозуміння.

Це відбулося на півдні, я виїжджав до хлопців трошки поспілкуватися, попрацювати, й до мене підійшов військовослужбовець, ми трохи були знайомі, от він висловив своє нерозуміння, навіщо ця робота потрібна, я вислухав, на цьому все закінчилося. Запитав у нього лише, навіщо він мені це говорить.

- Які позитивні моменти, відгуки є у вашій роботі?

- Знаєте, що у моїй роботі круто? Що вдячність приходить із великим запізненням. Але це приємно. Буває таке, що рік пройшов. А ще дуже для мене така чутлива тема - подяка матерів загиблих хлопців. Це не просто дяка. Це турбота про мене іноді у повідомленнях, можуть просто запитати, як я себе почуваю. Я вдячний за такі речі. Це неможливо було навіть уявити. І я їм окремо дякую за те, що вони це можуть робити, я не знаю, як їм це вдається.

- Як можна до вас звернутися за допомогою?

- Дуже часто це роблять через Фейсбук, зараз і через Інстаграм теж. На мої особисті сторінки можна писати. Єдине що прошу враховувати, що я не завжди на зв'язку. Я знаходжу час відписувати, я сам займаюся своїми сторінками, немає ніяких посередників. Якщо не знаходжу запит - то виключно з тих причин, що у Фейсбуці є алгоритми - якщо хтось не в друзях, можу не бачити повідомлення.

Буває так, що телефонують: мій номер є на моїй сторінці у Фейсбуці, він у вільному доступі. Через «Центр-Ветеран» можна. Часто трапляється таке, що наші юристки, які тут працюють, вони мені телефонують, я виїжджаю, і працюю вже у себе в кабінеті, хоча насправді я рідко буваю у самому кабінеті, я постійно десь в інших місцях - бібліотека Чижевського, іноді працюю у Інги Кузнєцової в «Інсайті», тому що людям так комфортніше, там, де більш така домашня атмосфера.

Онлайн також є. Я вдячний військовим, які звертаються у цьому форматі, не всім він підходить, декому потрібна зустріч.

- Що є приводом для звернення до психолога?

- Відчуття тривоги постійне, яке не виключається. Стан пригнічення, який триває також довго. Якщо ви відчуваєте, що протягом трьох тижнів приблизно у вас пригнічений стан, то краще звернутися. Бо це може бути проявом, прикладом, субдепресивного стану. Порушення сну, харчової поведінки, спалахи агресії до інших людей у виді спонтанних реакцій. Сум по втратах. Не пережита втрата. Переживання втрати - це процес. Людина може зупинитися на будь-якому етапі переживання своєї життєвої трагедії.

Ще у бійців буває порушення соціальних якостей і соціальних зв'язків. Тобто руйнування одного кола спілкування, проблеми в родинах. Первинні запити я опрацьовую сам, але потім я можу делегувати. Сімейне консультування, прикладом. Це напрямок, за яким я не консультую. І я не беру, або рідко беру дітей-підлітків жіночої статі із родин, які понесли втрати. В силу тих причин, що я не вмію працювати на переносі, а у мене дитина того ж віку.

- Якщо задача стоїть за рамками ваших компетенцій, що робите?

- Спрямовую до фахівця. У нас існує мультидисциплінарна команда. Це представник обласної клінічної психіатричної лікарні Сергій Ярославцев, доктор наук і завідувач відділення чоловічого, він постійно зі мною в контакті. Ми один з одним обмінюємося тим, що відбувається в нашій роботі. І Олександр Саєнко, невропатолог, теж без якого ми не можемо і до якого постійно звертаємося, з приводу тих самих направлень на КТ, МРТ головного мозку, при болях в спині, при болях в тілі психосоматичного походження. Ось ця мультидисциплінарна команда для нас є розвиток у цьому напрямку для нас зараз пріоритеті.

- Ваші дописи у Фейсбуці часто спрямовані на підтримку тих, хто їх може прочитати. Зараз у багатьох доволі песимістичний настрій, якщо порівнювати навіть з минулим роком, немало невтішних новин. Що порадите?

- Скажу таке: еволюція добре подбала про людину. Вона забезпечила все, щоб людина могла вижити. Але еволюції абсолютно байдуже на ваш настрій, це ваша справа. Це те, що ви маєте зробити самі.

Автор: Мирослава Липа.